Вчинення кримінально протиправного діяння під впливом фізичного та психологічного примусу
В умовах російської військової агресії зустрічаються непоодинокі випадки, коли громадяни України, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, піддаються примусу до вчинення протиправних дій.
Через страх особи стати жертвою насилля, а особливо, якщо вимога вчинити певне діяння супроводжується прицілом автомата, особа вчиняє кримінальне правопорушення. Але чи буде така особа нести кримінальну відповідальність?
Так, відповідно до ч.1 ст. 40 Кримінального кодексу України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Згідно з ч. 2 цієї ж статті питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст. 39 Кримінального кодексу України.
Примус – це вплив на особу поза або всупереч її волі, який обмежує свободу вибору поведінки, що має на меті змусити діяти відповідно волі того, хто примушує, виключаючи таку ознаку як волимість (здатність керувати своїми діями). Це діяння передбачає вимагання від іншої особи вчинити кримінальне правопорушення шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї психологічного насильства, що виявляється в погрозі пошкодження (знищення) належного особі чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.
Фізичний та психічний примус необхідно виокремлювати серед інших обставин, що виключають злочинність діяння, хоча вони певною мірою і співвідносяться з іншими поняттями, такими як крайня необхідність, необхідна оборона, виконання наказу або розпорядження, але мають свої особливості.
Фізичний примус - це застосування до особи фізичного насильства з метою примусити її вчинити певні протиправні дії або не вчиняти певні дій, які особа повинна була б вчинити (бездіяльність) всупереч її волі.
Дії, які є фізичним примусом, можуть бути двох видів:
1) дії, які позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);
2) дії, які спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).
У першому випадку кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі ч. 1 ст. 40 Кримінального кодексу України. У другому ж, як випливає із ч. 2 ст. 40 Кримінального кодексу України, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.
Кримінальний кодекс України визначає крайню необхідність як заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (ч. 1 ст. 39 Кримінального кодексу України). У цьому разі відповідальність за завдання шкоди правоохоронюваним інтересам настає тільки у випадку перевищення меж крайньої необхідності, тобто, якщо заподіяна шкода є більшою за відвернену шкоду.
Психічний примус – це вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч власній волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.
До психічного примусу можна віднести:
погроза вчинення стосовно особи фізичного насильства;
застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб;
знищення або погроза знищення майна, що належить особі, її рідним або близьким;
погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці.
Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у випадках застосування психічного примусу вирішується за правилами крайньої необхідності (стаття 39 Кримінального кодексу України), а психічний примус у даному разі є обставиною, що виражає небезпеку.
При виключенні кримінальної протиправності діяння на підставі статті 40 Кримінального кодексу України підлягають оцінці характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, зокрема, у момент застосування фізичного чи психічного примусу.
Слід зазначити, що підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, перебуваючи під впливом фізичного чи психічного примусу, зберігала можливість керувати своїми діями, при цьому не перебуваючи в стані крайньої необхідності. Однак, у разі якщо особа визнається винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити це кримінальне правопорушення є обставиною, що пом’якшує відповідальність.